Висновки

1. Тенденційні літописні записи, що вийшли з-під пера книжників Ярослава, датують заснування Софії Київської 1017 і 1037 рр. Наукова дискусія щодо них триває вже два століття і давно ввійшла в глухий кут.
Літописні датування різняться між собою двадцятьма роками, бо не фіксують історичного факту, а відбивають намагання приурочити створення Софії до правління саме цього князя. Ярослав посів київський стіл не за заповітом батька, а в результаті гострої міжусобної боротьби з іншими нащадками Володимира. Для Ярослава важливо було заявити про себе як про легітимного правителя, найбільш гідного спадкоємця Володимира Хрестителя. Тому найважливішим діянням Ярослава представлено будівництво ним Софії – головної святині Русі. Ось чому літописні дати заснування Софії «прив’язані» до головних віх княжіння Ярослава в Києві: появи тут наприкінці 1016 р. з Новгорода і перетворення в 1036 р. на самодержця Русі після смерті брата Мстислава Чернігівського і ув’язнення другого брата – Судислава Псковського. Отже, суперечливі літописні звістки про час заснування Софії є недостовірними. Натомість найдавніші не літописні джерела – «Слово» Іларіона (1022 р.) і хроніка Тітмара Мерзебурзького (1018 р.) – засвідчують виникнення Софії за часів Володимира. Їх свідчення щодо виникнення Софії в другому десятиріччі ХІ ст. підтверджуються результатами її сучасних натурних досліджень.

2. Софія містить у собі найбільш достовірні автентичні дані щодо часу свого виникнення. Найважливіше значення в цьому відношенні мають датовані написи-графіті на її стінах. Виявлені на фресках у різних місцях собору графіті 1018-1021, 1019, 1022, 1028, 1033 (три написи) і 1036 рр. спростовують 1037 рік як час заснування чи завершення Софії. Перекреслюють вони і 1017 р., адже переконливо свідчать, що вже до 1018-1021 р. собор стояв і був прикрашений розписами. Значить, Софія виникла в другому десятиріччі ХІ ст. Зіставивши з цим часом дні освячень Софії, можна датувати її закладення (посвячення) неділею 4 листопада 1011 р., а завершення (освячення-інавгурацію) – неділею 11 травня 1018 р. Саме на ці дати припали недільні (Господні) дні, в які могли освятити Софійський собор (дім Господній). Тобто собор був закладений і майже закінчений князем Володимиром, хрестителем Русі в 1011-1015 рр., а завершений його сином Ярославом у 1018 р.

3. Дні освячення Софії Київської ( неділя, 4 листопада і 11 травня) фактично збігаються з днями закладин і освячення Константинополя – Нового Єрусалиму християнського світу: його закладини сталися у неділю 8 листопада 324 р., а у неділю 11 травня 330 р. відбулося освячення міста. Отже, простежується збіг дат, щоправда з київською «поправкою» на недільний день, який у 1011 р. випав на 4 листопада.
Орієнтований на сакральний взірець час створення Софії Київської був підпорядкований концепції Києва як Нового Єрусалиму, що підтверджується ключовим посвятним написом над головним вівтарем собору: «Бог серед нього – нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане» (Пс.45:6). У написі йдеться про впорядкований Богом непохитний Небесний Єрусалим (у даному контексті – Київ та його кафедрал), надійно захищений Божою присутністю від мороку хаосу.

4. У мозаїках та фресках Софії простежено широке й послідовне прославлення замовників собору – княжого подружжя хрестителів Русі Володимира й Анни. Найбільш виразно ця тенденція позначилася на світських фресках – княжому груповому портреті у центральній наві й розписі сходових веж, що ведуть на княжі хори. Княжий портрет раніше визначали як зображення родини Ярослава Мудрого. Але дана фреска не може бути портретом родини Ярослава, бо така атрибуція ніяк не узгоджується з датами вищеназваних графіті, адже старші діти князя представлені на фресці дорослими, між тим як старші сини та дочки Ярослава народилися з 1020 по 1032 р. Застарілою є й гіпотеза, що на світських фресках веж зображено візит княгині Ольги до Константинополя – це суперечить змісту сюжетів фресок, середньовічним ментальним і обрядовим нормам та іконографічним канонам. Насправді на княжому портреті представлено родину Володимира й Анни, на фресках веж – укладення наприкінці Х ст. в Константинополі їх династичного шлюбу, що започаткував хрещення Русі. У релігійних сюжетах Володимир і Анна прославляються через символічні прообрази – святих, які або були їх небесними патронами, або чиї діяння повторило княже подружжя.

5. Датування Софії 1011 – 1018 рр. підтверджується результатами лабораторних аналізів складу фрескового тиньку і полив’яних плит підлоги Десятинної церкви і Софії Київської. Доведено, що за технологічними ознаками фресковий тиньк і полив’яні плити підлоги обох храмів є повністю ідентичними. Так само і стиль стінопису цих храмів виявляє між собою близькі аналогії. Це об’єктивно засвідчує хронологічну близькість обох храмів, побудованих «мастеры от Грекъ», закликаних Володимиром наприкінці Х ст. для будівництва Десятинної церкви.

6. Джерела кінця ХVІ - ХVІІІ ст. свідчать, що традиція пов’язувати заснування Софії з часами Володимира побутувала в Києві впродовж сторіч. 1011 рік як час заснування Софійського собору фігурував у його двох головних написах – титульному (над входом) та ктиторському Петра Могили на арках центрального купола. У ХVІІІ ст. 1011 рік як час заснування Софії ввійшов у «Описи Київського намісництва», що свідчить про офіційне визнання цієї дати.
Отже, комплексний аналіз епіграфічних та документальних джерел, змісту сюжетів та особливостей стилю мозаїк і фресок Софії, результатів лабораторних досліджень її фрескового тиньку та полив’яних плит підлоги дають змогу датувати собор 1011 – 1018 рр.